Микола Малишко — гострі кути і камінні хрести

Микола Малишко заслужений художник України, ви могли бачити його дерев’яні скульптури. Він присвятив їм останні років тридцять, але в багатьої містах України є оформленні ним фасади заводів, фабрик та театрів. У художніх творах працює з кольором, а у скульптурах навпаки від нього відмовляється надаючи перевагу природним матеріалам і фактурам. Формування його, як митця відбувалося під впливом місцевості в якій він виріс.

Коротка біографія. Микола Малишко

Народився у 1938 році у Дніпропетровській області у селі Знаменівка. Там була живописна природа, великі поля, ліс та озеро Солоний Лиман. Окрім цих надихаючих спогадів, залишились тяжкі, про післявоєнний голод. Дух курганів та давніх скульптур спонукав автора відчути своє коріння. З дитинства мріяв стати художником. Свій професійний шлях почав після закінчення школи. Поїхав у Калінінград, там у Драматичному театрі працював його брат, якому він допомагав у художньому оформленні. Навчався у Дніпрі у художньому училищі. Постійно себе шукав, змінював стилі і через це конфліктував з викладачами. Дипломну роботу присвятив кольору, з ним працює і зараз.

Навчався у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Нові знайомства повипливали на громадянську позицію завдяки участі у клубі "Сучасник", який заснував Лесь Танюк, а учасниками були Алла Горська, Іван Драч, Віктор Зарецький, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Стус та багато інших українських інтелігентів. Разом з одногрупниками організував об'єднання самоосвіти.

Після закінчення навчання працював у архітектурно-художній майстерні у Дніпропетровську. Створював плани парків та монументальні твори. Для себе починає експерименти з деревом та металом. Переїздить до Києва у 1972 році. Там у художньому комбінаті виконав багато замовлень. Оформив фасад механіко-математичного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка. Обрав складну техніку різьблення на камені, що викликало невдоволення чиновників та колег, але роботу все-таки вдалося завершити попри спротив колег. Оселився в селі Малютянка і за ініціативою дружини та односельчан відбудував будинок-майстерню Миколи Пимоненка.

Козацький хрест «Убієнним синам України»

Спільна робота Микола Малишка та Назара Білика для вшанування пам’яті розстріляних політв’язнів в урочищі Сандармох у Карелії. Монумент встановили у 2004 році. Зроблено хрест з граніту, він важить 8 тон і має висоту 3 метри. Встановлено на кургані, який символізує козацьку могилу. Камені викладено в хрестоподібній формі, вони символізують замучених у таборах людей. У центрі хреста коло, яке означає сонце і в ньому вгадуються обличчя діячів «розстріляного відродження». Текстура каменю з порізами на поверхні, це сліди від мотузок, якими зв’язували людей у ніч страти.

Микола Малишко говорить про роботу так:

Основне, що ми намагалися передати, — твердь, непохитність і вічність. Саме тому світлий і міцний матеріал для пам'ятника, як нам здається, найбільше відповідає задуму.

27 жовтня та 1-4 листопада 1930 року було розстріляно 1111 в’язнів з Соловецького табору. Всього було розстріляно 287 українців і пов’язаних з Україною осіб. Загинуло багато інтелігенції:

режисер Лесь Курбас;
драматург Микола Куліш;
професори Київського університету: Микола Зеров і Павло Филипович;
письменники Василь Атаманюк, Марко Вороний, Ґро Вакар, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Михайло Козоріс, Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Андрій Панів, Олекса Слісаренко, Ґео Шкурупій, Володимир Штангей, Михайло Яловий, Антін Крушельницький із двома синами;
академіки Степан Рудницький і Матвій Яворський;
науковці Василь Гоца, Сергій Грушевський, Петро Демчук, Петро Дятлів, Василь Волков, Микола Трохименко.

Ще у 1983 році Микола Малишко з Олександром Фісуном, Олександром Гащуком та Петром Малишком роблять перший камінний хрест для могили художника Миколи Польового. Після цього з’явилися хрести пам’яті для Стуса, Олекси Тихого, Івана Гончара, Валентина Задорожного та багато інших митців. Тому його робота у Сандармоху певним чином продовжила цю традицію.

Про дерев’яні скульптури

Останні 30 років працює з деревом. Микола Малишко з дитинства має тісний зв’язок з природою. Тому з деревом йому працювати і цікаво, і приємно. Роботи статичні, вони зайняті чимось спокійним та роздумливим: читають, моляться, спостерігають. Але поряд з цим відчувається певний бруталізм, поєднаний з чудовою пластикою фігур. Грубість присутня через створення скульптур за допомогою сокири. Нею автор іноді робить написи, деякі з них метафоричні. Інші позначають, як збирати великі роботи. Скульптура дихає, вона ніяк не оброблена. Для придання кольору використовуються натуральні барвники: крейда, глина, потемніння деревини тв ін. Всі елементи зібрані без цвяхів та шурупів за національними традиціями старої архітектури. У нас це можна побачити у дерев’яних церквах, старих хатах та криницях. Способи з’єднання заглиблення та пази, дерев’яні чопи.

Микола Малишко художник зі світовим ім'ям, експонувався як в Європі так і на Сході. Натуральні матеріали імпонують японській стилістиці, тому японці були у захваті, коли побачили експозицію в Національному музеї західноєвропейського мистецтва. У 2014 році в галереї Croix Baragnon у Франції дерев'яні скульптури Малишка були одним з головних проєктів. Це відбулося в рамках угоди про культурний обмін між Києвом та Тулузою. Для західної аудиторії його роботи стали новаторськими. Це не було повторенням, доведенням традицій і локальним мистецтвом, це було набагато більше. Як не дивно поїздку міністерство культури не оплатило, взагалі не розумію навіщо воно нам потрібно, вони нічого не роблять.

Окрім скульптур працює з кольором. В кольорі відтворює враження з дитинства, відчуття від якихось важливих моментів. Передає свій досвід та вступає в діалог з глядачем.

«Простіть мене, що наважився своїми кольоровими мазками «доторкнутися до Всесвіту». Це жорстока, дивна, вражаюча і, водночас, велична реальність, яка перевищує будь які уяви, фантазії і мрії»

Більше в нашому телеграм: