«Підйомна сила» документальний фільм про українську авіацію, який справді надихає. Хоч я і маю фобію висоти, але це мабуть одна з найромантичніших спеціалізацій у складі військ. Треба бути дуже сміливою людиною, щоб обрати такий шлях, адже при збитті гелікоптера або літака шанс вижити складає лише 1%. Шана всім пілотам, інженерам, навідникам та полеглим воїнам, що віддали своє життя.
Про фільм
«Підйомна сила» у кіно вийшла нещодавно, але вже встигла потрапити в ТОП-5 кращих українських документальних фільмів по касових зборах за вікенд. Створили фільм авіаційна команда Aerotim і її засновник Тимур Фаткуллін та режисер Олександр Стратієнко. Як зазначають автори, ціль проєкту — це висвітлення роботи нашої авіації, адже ті умови у яких їм доводиться працювати просто неможливі. Наша авіація це унікальне явище, бо об’єктивно ми розуміємо, що не маємо сучасних нормальних машин. Тому все тримається на людях, їх сміливості, героїзму і розумінні для чого вони все це роблять. Фільм передає почуття, характер та мотивацію тих, хто взяв участь у цьому проєкті. Підйомна сила кіно, у якому актори реальні люди, пілоти, авіатори, інженери, борттехніки, навідники.
Зйомка на високому рівні. Застосовані кадри з бойових операцій, тренувальних польотів, повітряні зйомки та за допомогою надшвидких дронів власного виробництва. У фільми розкривається більше деталей з операцій у глибокий тил ворога, такі як висадка на Азовсталь та на острів Зміїний. Це неймовірні операції, яких не було до цього у всьому світі. Вони приголомшують західну публіку і шокують самих кацапів, ну і авжеж нас з вами. Тому пишаймося.
«Підйомна сила» фільм, який змушує повірити у людство
Нажаль я мало цікавилася авіацією, а це захоплююча тема. Підняти таку машину у повітря, налагодити її, управляти, особливо ті радянські борти, які є в нас. Їм давно пора відпочити, але вибору немає. Як зазначають самі пілоти, техніка працює так собі, завдання виконувати треба, і іноді боїшся, що гелікоптер просто розвалиться у повітрі. Системи ручні і на них вдається робити 80% ураження, це неймовірні результати, адже немає навіть захищеного зв’язку . Деякі борти модернізують механіки, але вся авіація потребує модернізації. Більшість покращень можна ввести швидко і без великих конструктивних складнощів. Але всі правки треба робити через завод і формуляри, така бюрократія у цей час просто жахає, бо знижує ефективність і впливає на життя. Інженери дивують тим, що приводять у порядок борти, які в принципі не мали літати всього за одну ніч. Сміливість, рішучість і розум є нашою великою перевагою.
Кожен військовий знав, що цей день настане, але ніхто не вірив у такі масштаби. Ніхто не думав, що у цей період в Європі може бути така велика війна. Авіація зберігає життя піхоті і підіймає бойовий дух, це такий єдиний механізм. Але на нашу авіацію покладається куди більше задач, її використовують як мобільну артилерію. Через ворожі радари і ракети, доводиться літати на дуже низькій висоті, та на такій висоті гелікоптери знаходяться в ураженні стрілецької зброї. І це авжеж проблема.
Мені пощастило відвідати фільм «Підйомна сила» в кінотеатрі і більше деталей дізнатися про операцію з доставки БК на Азовсталь. На війні не обходиться і без прекрасних історій кохання. Микола Любарець був одним з пілотів, які літали на Азовсталь в оточений Маріуполь. На той момент там знаходилася дівчина, наразі дружина, яка працювала в госпіталі, тому мав неабияку мотивацію. Операція планувалась разом з ГУР. Ніхто у всьому світі такого не робив, через це на попередній досвід покластися було неможливо. До цього вже загинуло декілька екіпажів, які не змогли долетіти. Маршрут пролягав між зонами ПВО, які стояли паралельно, шансів пролетіти між ними було менше 1%. На підтримку інших родів військ розраховувати також було неможливо. Солдати Азовсталі наскільки змогли створили безпечні умови у такій ситуації.
Як згадує сам Микола, 21 березня прокинувся, взяв термос з кавою, дав команду екіпажу вийти, але вийшли не всі. Це дуже підтримало пілота. Тільки в один кінець треба було подолати більше ста кілометрів у глибокий тил ворога. Вертоліт має перевагу в тому, що може зависати у повітрі та сідати будь-де. Але здебільшого сідають на траву. На Азовсталі був пісок і в таких умовах посадити машину було неймовірно складно, а заходити на друге коло великий ризик. Вдалося сісти з першого разу, пісок піднявся і нічого не було видно взагалі. Прилетіли на світанку, пробули десь 12 хвилин, за цей час вигрузили бк, старлінки та завантажили поранених скільки вдалося. Ледь підняли борт у повітря. Перетинали лінію бойового зіткнення вже в день.
Його дружина Юлія працювала в госпіталі в Маріуполі і коли потрапили снарядом у госпіталь, працівники і пацієнти перемістилися на Азовсталь. Їй сказали, що можливо полетить її чоловік і вона сподівалась, що він відмовиться. В той день прилетіло два борти, іншого пілота звали Роман Дрогомирецький. Юлія допомагала пораненим і супроводжувала їх у польоті в іншому гелікоптері. Через шок та зайнятість не помітила, що борт був не один. Вже на дозаправці вона побачила свого чоловіка. Багато її колег, особливо жінок пройшли полон, а дехто там і залишається. Тому треба підтримувати акції і постійно нагадувати про полонених, особливо тих, хто знаходиться там з 2014 року.
Щоб бути пілотом, треба бути закоханим у небо. На службу людей мотивує ідейність, побратими, друзі, сім’я, за яких треба воювати, відстоювати праве діло і доводити розпочате до кінця. Війна наша нова реальність, але світ її не приймає і це велика проблема.
Підйомна сила трейлер