Митець, який доволі відомий в Америці, а ми в чергове відкриваємо нові, забуті та незнані імена вже давно вписані в світову історію. Так із Яковом Гніздовським, дуже талановитим художником та графіком. Період його становлення, як митця, припав на Другу Світову війну, він був вимушений стати переселенцем та мігрантом. В СРСР йому б не знайшлося місця, як ми можемо здогадатися, і це б закінчилося трагічно. Та в Америці картини Якова Гніздовського «Соняшник» і «Зимовий пейзаж» прикрашали кабінет Джона Кеннеді в Білому домі. А придбала роботи його дружина Жаклін Кеннеді.
Трохи біографії
Народився митець в селі Пилипче на Тернопільщині, у Чортківській громаді у 1915 році. Він був наймолодшою дитиною з шести. Батько був дияконом, а мати сиротою, яку взяла на виховання сім’я Гніздовських. Родина займалася хліборобством, дід і батько були дияконами та писарями. Згодом Яків Якович вирішив дослідити свій родовід і виявив, що походить з шляхетної сім’ї. Предки мали власний герб і переселилися у свій час з Правобережної України. Геральдика зображує Кораб, перекладається, як корабель або ковчег. Окрім корабля зображає левові голови та башту з зубцями. Цим гербом користувалися більше ніж 180 родів Білорусі, України, Литви та Польщі.
Малював з раннього віку. Навчався у гімназії в Чорткові. Потім її покинув, бо у період навчання був звинувачений польською владою за участь в молодіжній організації «Юнацтво», якою керувало ОУН. На той момент Якову було 19 років. У нього знайшли листівки організації, звинувачення відхиляв. На суді обвинувачення зняли. Робив замальовки людей в залі суду, адвокат використав це, як аргумент, що винувата людина у нервовому стані не здатна до таких чітких замальовок. Адвокат Володимир Електорович зберіг його малюнки, бо був колекціонером. Після приходу більшовиків на Західну Україну в 1939 році, відправлений в табори за звинуваченням в антирадянській діяльності, там і загинув. Колекцію було знищено.
Після виправдання в суді Яків Гніздовський переїжджає до Львова і вступає у духовну семінарію. Влаштовується на посаду помічника карикатуриста. Отримує стипендію від митрополита та мецената Андрея Шептицького і вступає на навчання у Варшавську школу образотворчих мистецтв. Через початок Другої Світової Війни не завершує навчання. Продовжує отримувати освіту у Хорватії в Загребській академії мистецтв. Це може здатися дивним, що у такий час він взагалі зміг отримати освіту. Українців мобілізовували на Галичині або у совку, тож йому вдалося, як то кажуть «переплисти Тису і жити життя». Та це ще не означає, що він шикарно жив, умови були з холодом та голодом. У той період почав створювати гравюри, це вразило викладачів і його направила до Дрездена. Через цю подію вдалося уникнути жахливого бомбардування міста, тож художнику щастило.
Після закінчення війни опиняється в Німеччині у таборі для біженців. Там знайомиться з мовознавцем Юрієм Шевельовим. (Рекомендую ознайомитися з його біографією. Жив у Харкові, мігрував через Другу Світову і радянські переслідування. У 2013 році у Харкові встановили пам’ятну дошку на будинку в якому він жив. Міський голова кернес не зацінив, була судова тяганина, а місцева вата збила молотками табличку. Кернес іронічно помер в день народження Шевельова, а дошка повернулася на своє місце і радує моє око під час прогулянок).
Гніздовський разом з багатьма мігрантами, такими як Іван Багряний (Тигролови, Сад Гетсиманський), Віктор Домонтович (Доктор Серафікус), Євген Маланюк (поет), створили часопис «Арка». Журнал присвячений літературі, культурі та мистецтву, Гніздовський окрім ілюстрацій ще й робив мистецькознавчі статті. Після чотирьох років перебування у таборі мігрував до США.
В Міннесоті влаштувався дизайнером в рекламну агенцію. Його гравюру помітили на виставці графіки в Міннеаполіському інституті мистецтв. Це була ксилографія (гравюра на дереві) Кущ. Далі отримав нагороду на торгово-промисловій виставці. Зрозумів, що може переїхати до Нью-Йорку і займатися виключно творчістю. На його стиль у той період вплинула японська гравюра. Визнання у США отримав у 1954 році, потім переїхав до Парижу і там провів декілька успішних виставок. Вже з 1960 років отримує визнання по всьому світу, зокрема Африці і Японії. Його роботи зберігаються в Конгресовій бібліотеці, бостонському і філадельфійському музеях, американських університетах, у Японії. За життя так і не зміг побувати ще раз в Україні. Помер у Нью-Йорку у 1985 році там і був похований. Але згідно заповіту, хотів бути похованим у Львові, що і було зроблено його дружиною у 1995 році.
Яків Гніздовський картини
На початку навчання багато малював, але не міг знайти свого направлення. У період отримання освіти у Хорватії вперше формує свій стиль у якому працюватиме до кінця життя, а саме гравюри. У цей період надихається Альбрехтом Дюрером. Роботи, які зробили його знаменитим в Америці, були створені саме в цей період, а саме:
Ліс;
Молитва священника;
Кущ;
Голова
В Америці вивчає японські гравюри і надихається ними. Відвідує парки, зоопарки, ботанічні сади та спостерігає за тваринами та рослинами. Вони стають основними темами його робіт. Спочатку це було через те, що він не міг собі дозволити модель, але згодом йому сподобалося зображати саме тварин. У Бронкському зоопарку у Гніздовського був улюблений орангутанг Енді, якого він часто малював. По смерті тварини, зоопарк придбав гравюру. Також одна з найвідоміших робіт «Вівці», змальована з цього зоопарку.
Ксилографії робив на зрубах вишні, груші, буку або яблуні. А друкував на японському папері ваші. Цей папір виробляють вручну, з внутрішніх волокон кори спеціальних дерев та куща. В дереворитах наслідує Дюрера. Він не звертається до українського народного мистецтва на відміну від його сучасників. Йому важливо зображати середовище в якому він живе і актуальні теми на момент створення роботи. Важлива суть історії. В більш пізніх роботах він фокусується на одному предметі, щоб не розпилятися. Досліджує синтез мистецтва всередині робіт. Шукає як об’єднати образ, звук, рух, слова в одному творі. Щось таке було у той період, намагання синтезувати музику і візуальне мистецтво.
Його творчість повертається до нас знову і не втрачає актуальності. Оскільки Яків Гніздовський, зображав свої відчуття і переживання в реальному часі. Нажаль ми теж живемо у страшні часи війни. Щоб дізнатися більше про Якова Гніздовського читайте книгу «Пробуджена царівна».
