Юрій Андрухович — Московіада

«Московіада» автобіографічний твір Юрія Андруховича, як і багато інших його робіт. Про кого краще писати, як не про себе, риторичне питання. «Московіада» захоплююча та цікава книга. Роман короткий, тому часу багато не займе, а задоволення ви отримаєте. За стилістикою — це трилер та жахи, хоча більше пародія на жанр. Жахи авжеж будуть, з такою-то назвою, вони політичні та історичні й досі впливають на нас.

Московіада рецензія

В романі описується один день з життя поета у локаціях москви. Оскільки це автобіографічний роман додамо трохи відомостей про самого автора. Юрій Андрухович ПАТРІАРХ сучасної української літератури. Чому Андруховича називають патріархом? Та хто його знає, дивне визначення, мабуть, бо він зробив величезний вклад в розвиток нашої літератури. Під його впливом виросло багато письменників та митців. Андруховича читають у всьому світі, є переклади навіть на іврит. Цікавий факт, про італійський переклад «Московіади». Перекладач вбачав певний символізм у проживанні головного героя на сьомому поверсі у гуртожитку, і його подорож підземеллями москви. У цьому було щось спільне з Данте. Але сам автор такого на увазі не мав.

Юрій Андрухович ріс в Івано-Франківську, тому належить до письменників Станіславського феномену. Після закінчення Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова у Львові, щоб продовжити кар'єру письменника, виїхав на літературні курси в москву. Прожив там два роки і у книзі передав цей досвід.

В «Московіаді» розкривається життя письменника і багато особистих думок. Головний герой Отто Фон Ф. альтер-его автора. Поет Отто так само відвідує курси літератури і відчуває огиду до цього міста. Час від часу він бродить вулицями, напивається в гендлях і втрапляє в пригоди. Логічно виникає питання, навіщо знаходитися в місці, яке викликає відразу? Все дуже просто, в совку вчитися за кордоном було не можливо, а в інших республіках таких навчальних закладів не було. Більшість людей їхало, щоб побудувати кар’єру та успішне життя саме там. У романі є роздуми та зауваження на цю тему:

«У цьому місті, кажуть, живе мільйон українців. Себто Москва — найбільше у світі українське місто. Тут кожен десятий має прізвище на «енко». Але як їх розпізнати? Адже за останні триста років ми досить уподібнилися до цих суворих північан. Чому почали народжуватись інші українці — свиноокі, з невиразно-заокругленними пицями, з безбарвним волоссям, яке існує тільки для того, щоб вилазити. Вочевидь, природне бажання наших предків якомога швидше випнутися у великороси призвело до певних притосуванчих мутацій».

«Московіада», персонажі якої виглядають досить не привабливо, висміює велич росії та її жителів. Отто фон Ф. на перший погляд не дуже відрізняється від його опонентів. Він такий же пияк та марнотрат. Але, якщо подивитися глибше, герой відсторонюється від ситуації і здалеку спостерігає, досліджує своїх ворогів. Постійно веде діалог зі своєю совістю, то говорить до себе від першої особи, то від другої.

Москва — збіговисько різних людей, українців, туркменів, чеченів, євреїв, якутів, татар та інших народностей. І над цим всім, панує «маленький російський чєловєк», який постійно пиячить і зітхає про велич держави. В романі фігурує збірка, вона стібе ці постулати, Ніколая Палкіна «Серія русская ідея, Расплела косу береза» і строфи звідти:

«За что, Прибалтика, скажи,

Святую русь так ненавидить?

Замри, Э стонь! Литва, дрожи!

Ты русский х(…) еще увидишь!

Останнє слово було перекреслено від руки і написано слово меч, а потім танк».

Я думаю всі бачили творчість з боліт на цю тему за гранти і для душі, а також перли їх політичних діячів, нічого не змінилося, як у формі та і у змісті.

Як розвалюються імперії

Це питання наразі для нас дуже актуальне, але такі речі зі 100 відсотковим результатом передбачити неможливо. Тому відповіді у Андруховича у Московіаді шукати не варто. Як і плекати надії на подібний розвиток подій, просто робіть свою справу. Андрухович здебільшого задокументував цей процес так, як відчував сам. Всі спостерігали, як влада губиться, імперія розпадається і народжується, щось нове. Росіяни вже тоді у дискусіях не могли сприйняти, що між країнами будуть кордони. Навіть алкаші з гуртожитку погрожували нападом за відділення, тому не дивно, що все так сталося. Андрухович згадує про це так:

«Це лежало в площині дискусії про розпад Радянського Союзу, який відбувався на наших очах. Була, безумовно, постійно присутня тема відокремлення республік, а передусім, звичайно, незалежної України. Тут (в Москві) ніхто і чути про таке не хотів.»

Епіграф Грицька Чубая є ключем для розуміння книги: «Нехай і на цей раз, вони в нас не вполюють нічого». Григорій Чубай український поет дисидент та батько Тараса Чубая, лідера гурту Плач Єремії. Назва гурту це відсилка на вірш батька.

На зламі імперії, у романі зображено зовсім не привабливий світ, лицемірство, кар’єризм і занепад. Автор стібе всю Велич росії, але й вони самі не розуміючи того, живуть у такому сюреалізмі і не бачать протиріччя. «Благолєпіє» та «Благомудріє» пампезних церков сусідить з «пивнухою на Фонвізіна». І ось з цим «духовним наслєдієм» існують черги за пивом, куди треба йти зі своєю банкою, щоб там її не купувати, бо грошей на пиво не зовсім вистачає. Незлічувальна, сильна армія та жлобство на банках, пакетах, газетах у чергах. Тому й немає більш доречнішого місця для промови головного героя ніж «пивбар».

Але зараз, коли я п’ю кисле пиво посеред пустиря, обгородженого стовпами й колючим дротом, коли вітер зусібіч шмагає моє мокре волосся, коли навколо — суцільна велика азійська, перепрошую, євразійська, рівнина, перепрошую, країна, зі своїми власними правилами й законами, і ця країна має здатність рости на захід, поглинаючи маленькі народи, їхні мови, звичаї, пиво, поглинаючи також великі народи, руйнуючи їхні | каплиці й кав’ярні, а головне — затишні сухі борделі на вузеньких брукованих вуличках, то я не можу склавши руки просто спостерігати і мовчати, ніби я хріп проковтнув. Мій товариш показав мені не так давно старі поштові картки з пейзажами того міста, де я живу. Цим карткам десь по п’ятдесят, але я закричав: я хотів би жити в цьому місті! Де воно?! Що вони з ним зробили?! Де моє право на моє пиво?! Це був повний атас!

Отто фон Ф. поет, але як і всі інші поети в романі, виглядає як блазень, а не пророк. Він постійно сп’янілий і тому в повній мірі довіряти його відчуттям ми не можемо. Коли він потрапляє до метрополітену, починається фантасмагорія, відбувається бал сатани з усіма імперськими та радянськими персонажам. Недаром це роман жахів. Під кінець головний герой розстрілює символи тоталітаризму і вбиває себе, їде на третій полиці в Україну з кулею в голові. Ось такий символ того, що все скінчилося. Це не спойлер, бо стійкого сюжету в романі немає і він не є там головним.

Московіада критика

Коли роман вийшов, він отримав шквал критики, на предмет того, що Андрухович робить все не так, як слід. Текст фрагментарний і немає чіткого сюжету. Це постмодерн і в ньому об'єднується багато різного. Як і все нове, на той час воно погано сприймалося. Але новаторство це завжди круто. Зараз «Московіада» вже бестселлер, всьому свій час.

Найвимоглишивій критик це сам автор. Він отримав стипендію від Німеччини та вирішив вкластися у три місяці, як було заявлено у гранті. Йому здавалося, якщо не зробить це за зазначенний час, то не напише цю історію вже ніколи. Тому автору не все подобається у творі, але змінив би він не багато. Щоб читати Андруховича, треба розуміти культурний код та мати достатню ерудицію. Там багато загадок, які читач поступово помічає та розплутує.

Що почитати Андруховича?

«Дванадцять обручів»;
«Радіо ніч»;
«Перверзія».

Більше в нашому телеграм: